Роз'яснення з актуальних питань
ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
Подолання незадекларованої праці
За нинішніх реалій, коли на ринку праці відчутний дефіцит вільних робочих місць, громадяни часто погоджуються на будь-яку пропозицію роботи, зокрема і нелегальної, отримуючи зароблені кошти в «конверті».
Однак при цьому слід пам’ятати, що заробітна плата, яка виплачується в «конвертах» – це тимчасове благо, яке має негативні наслідки, перш за все, для самого працівника, оскільки роботодавець, швидше за все, не укладе трудовий договір та не здійснюватиме відрахування з неофіційної заробітної плати, а це, в свою чергу, позбавить працівника права на:
- Гарантований розмір заробітної плати (розмір тарифної ставки або посадового окладу, доплати, надбавки і заохочувальних виплат);
- Соціальні гарантії, передбачені законодавством, зокрема на:
- · відпустку, в т. ч. і на відпустку по вагітності і пологах;
- · оплату лікарняного листа;
- · соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань та на випадок безробіття;
- · достроковий вихід на пенсію (якщо робота пов'язана з шкідливими умовами праці);
- · гідне пенсійне забезпечення (нарахування та перерахування пенсії), яке відповідає рівню його реальної зарплати.
Крім того, працівника можуть звільнити у будь-який момент, без попередження та виплати обіцяної винагороди за працю.
Використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин та виплати заробітної плати в «конвертах» є порушенням чинного законодавства про працю та оплату праці.
Згідно зі статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), підставою виникнення трудових відносин є укладання трудового договору - угоди між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 24 – КЗпП України). Вказане зобов’язання виконує правозахисну функцію, оскільки всі обов’язки і права сторін чітко викладені в трудовому договорі, що відповідно має юридичну доказовість.
Відповідно до статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;
вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення;
порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення;
недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України "Про військовий обов’язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;
недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
вчинення дій, передбачених абзацом сьомим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у шістнадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
перевищення встановленої статтею 21-1 цього Кодексу допустимої кількості трудових договорів з нефіксованим робочим часом або ведення недостовірного обліку робочого часу працівника, який працює за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, стосовно фактично виконуваної ним роботи - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення;
порушення інших вимог законодавства про працю, крім передбачених абзацами другим - дев’ятим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення;
вчинення порушення, передбаченого абзацом десятим цієї частини, повторно протягом року з дня виявлення порушення - у двократному розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення.
Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі сплати юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, яка використовує найману працю, 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вручення постанови про накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю, передбаченого цією статтею, така постанова вважається виконаною.
У разі виконання припису центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та усунення виявлених порушень, передбачених абзацами четвертим - шостим, десятим частини другої цієї статті, у визначені приписом строки заходи щодо притягнення до відповідальності не застосовуються.
Заходи щодо притягнення до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого абзацами другим, третім, сьомим, восьмим, дев’ятим, одинадцятим частини другої цієї статті, застосовуються одночасно із винесенням припису незалежно від факту усунення виявлених при проведенні перевірки порушень.
Штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, в установі, організації.
Виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби.
Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.
Не вважається фактичним допуском до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та не тягне відповідальність у вигляді штрафу, передбачену цим Кодексом, укладення гіг-контракту у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні".
У місті Києві державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється виключно інспекторським складом Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10, тел.: (044) 481 50 00, електронна адреса для листування: kv@dsp.gov.ua), згідно Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (зі змінами), до якого громадяни можуть безпосередньо звернутись у разі виявлення незадекларованої праці, надавши більш детальну інформацію, що підтверджує наявність трудових чи інших відносин з роботодавцем або за посиланням. Дізнатися більше про незадекларовану працю можна за посиланням.
Строки виплати заробітної плати
Кодекс законів про працю України
Стаття 115. Строки виплати заробітної плати
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
В умовах спрощеного режиму розмір заробітної плати визначається трудовим договором з урахуванням встановленого законом мінімального рівня оплати праці, а заробітна плата виплачується працівнику у строки, встановлені цією статтею, та визначені трудовим договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.
Строки розрахунку при звільненні
Кодекс законів про працю України
Стаття 47. Обов'язок роботодавця провести розрахунок з працівником
Роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
У разі призову роботодавця - фізичної особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період такий роботодавець - фізична особа повинен виконати свої обов’язки, визначені цією статтею, протягом місяця після звільнення з такої військової служби без застосування санкцій та штрафів.
Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Про реєстрацію в службі зайнятості та надання статусу безробітного
Відповідно до ч. 1 статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статус безробітного може набути:
1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема за віком, на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;
2) особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю";
3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників;
4) одинока мати (батько), яка (який) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю та один з батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновитель, опікун, піклувальник дитини з інвалідністю підгрупи А, які відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" мають право на призначення надбавки на догляд за дитиною.
Статус зареєстрованого безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам у день подання ними особистої заяви про надання статусу зареєстрованого безробітного до будь-якого обраного ними територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від наявності або відсутності у таких осіб задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування).
Відповідно до пунктів 12-18 Порядку реєстрації, перереєстрації зареєстрованих безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2023 № 446 (далі – Порядок), особа, яка шукає роботу, для реєстрації як безробітної в центрі зайнятості подає заяву про надання (поновлення) статусу зареєстрованого безробітного та пред’являє:
громадяни України - паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або єДокумент (на період воєнного стану);
іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, визнані в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, яким надано в Україні притулок чи тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію, - посвідку на постійне проживання або е-посвідку на постійне проживання, або посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист;
документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу), або електронне відображення інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків, у тому числі у формі електронного відображення інформації, що міститься в документах, оформлених із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, - надається у разі відсутності в паспорті громадянина України інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
трудову книжку (за наявності) або цивільно-правовий договір, або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, або документ, що підтверджує припинення останнього виду зайнятості. Особа, яка втратила такі документи (за умови відсутності необхідних відомостей у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування), пред’являє дублікат трудової книжки чи довідку архівної установи про прийняття та звільнення з роботи;
документ про освіту або його дублікат (за наявності такого документа або дубліката), або єДокумент про освіту;
військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (для осіб, які звільнилися із строкової військової служби), а під час воєнного стану та проведення мобілізації - військово-обліковий документ (військовий квиток, тимчасове посвідчення військовозобов’язаного, посвідчення про приписку до призовної дільниці з відміткою про взяття на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки або з відміткою про виключення з військового обліку відповідно до статті 37 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”).
Особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або державну соціальну допомогу відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” та “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, подає копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, а також за бажанням копію індивідуальної програми реабілітації.
Крім вищезазначених документів, для отримання статусу зареєстрованого безробітного також подаються:
членами особистого селянського господарства, для яких така робота була основною (крім осіб, які закінчили або припинили навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти), звільнилися із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і вперше приймаються на роботу та звернулися для реєстрації до центру зайнятості протягом шести місяців з дня закінчення або припинення навчання чи звільнення із служби), - довідка про припинення ведення особистого селянського господарства або вихід з такого господарства, видана сільською, селищною або міською радою за місцезнаходженням земельної ділянки.
Для цілей цього Порядку ведення особистого селянського господарства вважається основною роботою для члена такого господарства за умови, що протягом 12 місяців, які передували дню звернення до центру зайнятості, він провадив лише таку діяльність чи одночасно перебував у трудових відносинах або був зайнятим згідно з частиною першою статті 4 Закону України “Про зайнятість населення” менше шести місяців.
Зазначену довідку не подають члени особистого селянського господарства, які:
є внутрішньо переміщеними особами;
проходили військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;
під час воєнного стану мають задеклароване/зареєстроване місце проживання на території територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Особи, звільнені з військової служби (крім звільнених із строкової військової служби) із Збройних Сил, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, утворених відповідно до законів, Держприкордонслужби, СБУ, Держспецтрансслужби, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Держспецзв’язку, органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також особовим складом воєнізованих аварійно-рятувальних служб, утворених відповідно до законодавства на постійній основі, які звільнені за станом здоров’я, у зв’язку із скороченням штату або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, - військово-обліковий документ, в якому є відмітка про взяття їх на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки або відмітка про виключення з військового обліку відповідно до статті 37 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”.
Одинока мати (батько), яка (який) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю, та одним із батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновителем, опікуном, піклувальником дитини з інвалідністю підгрупи А, які відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” мають право на призначення надбавки на догляд за дитиною, подають довідку про отримання надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, видана органом соціального захисту населення.
Учасники бойових дій, зазначені у пунктах 19- 21 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, - посвідчення учасника бойових дій (оригінал або електронне посвідчення ветерана) та у разі потреби копію довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або копію довідки про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, або копію довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
У разі відсутності під час воєнного стану у внутрішньо переміщених осіб, а також осіб, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, документів, необхідних для реєстрації їх як безробітних, центр зайнятості отримує відомості про періоди страхового стажу, трудової діяльності, заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) у:
Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків;
Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
реєстрі страхувальників та реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування;
єдиній інформаційній системі МВС;
Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб;
Єдиній державній електронній базі з питань освіти;
податковій звітності за останній звітний період чи за IV квартал 2021 р. або річній звітності за 2021 рік.
Для реєстрації як безробітного внутрішньо переміщені особи, а також особи, які під час воєнного стану перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, мають задеклароване/зареєстроване місце проживання або останнє місце роботи (останній вид зайнятості) на зазначених територіях, але не мали можливості припинити трудовий договір відповідно до пункту 1 частини першої статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України, подають до центру зайнятості заяву про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 або статей 38, 39 Кодексу законів про працю України на ім’я роботодавця. Положення цього абзацу не поширюються на припинення трудових договорів із керівниками підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також особами, які обіймають виборні посади.
Зазначена заява подається особою під час безпосереднього відвідування центру зайнятості або в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), мобільного додатка Порталу Дія.
Підбір підходящої роботи для зареєстрованого безробітного здійснюється відповідно до статті 46 Закону України “Про зайнятість населення”.
У разі наявності пропозиції щодо підходящої роботи особі, яка шукає роботу, або зареєстрованому безробітному кар’єрним радником (спеціалізованим кар’єрним радником) видається направлення на працевлаштування у паперовій або електронній формі (за наявності технічної можливості).
Під час формування направлення на працевлаштування кар’єрний радник (спеціалізований кар’єрний радник) зобов’язаний перевірити актуальність пропозиції щодо роботи та попередньо узгодити з роботодавцем умови проведення співбесіди з особою, яка шукає роботу/ зареєстрованим безробітним.
Питанням сприяння працевлаштуванню безробітних громадян в місті Києві займаються Київський міський центр зайнятості та його управління.
Крім того, державна служба зайнятості забезпечує вільний доступ до загальнодержавної бази вакансій та до інформації з пропозиціями роботи, якою можливо скористатись через офіційний веб-сайт dcz.gov.ua або чат-бот @DCZWorkNowBbot, зробивши підписку на вакансії за регіоном або галуззю.
Відслідковувати актуальні вакансії також можливо в реальному часі у телеграм-каналі «Робота зараз: Державна служба зайнятості» за посиланням: https://t.me/worknowdcz або скориставшись сайтом https://www.work.ua/jobs-kyiv/, попередньо обравши у пошуку місто Київ та бажану посаду.
Відповідно до частини першої статті 22 та частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі – Закон) застрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж сім місяців за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі – Державний реєстр), розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 , залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі – Фонд) для цієї категорії осіб: до 3 років - 50 %; від 3 до 6 років - 55 %; від 6 до 12 років - 60 %; від 12 до 18 років - 65 %; від 18 до 24 років - 70 %; від 24 до 30 років - 75 %; понад 30 років - 80 %.
Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
- перша половина строку тривалості виплати допомоги по безробіттю - 100 %;
- у подальшому - 50 %.
Для особи, страховий стаж якої становить не менше 15 років і яка протягом 15 років, що передували місяцю надання статусу зареєстрованого безробітного, не отримувала допомогу по безробіттю, під час визначення розміру допомоги по безробіттю відсотки до середньої заробітної плати (доходу), встановлені цією частиною, збільшуються на 10 %.
Частиною другою статті 22 та частиною третьою статті 23 Закону встановлено, що застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру мають страховий стаж менше семи місяців або звільнені з останнього місця роботи (служби) з підстав, передбачених пунктами 7-7-3 частини першої статті 36, пунктами 3, 4, 7 і 8 частини першої статті 40, статтями 41 (крім пунктів 5 та 6 частини першої) і 45 Кодексу законів про працю України, пунктами 3, 4, 4-1 частини першої статті 84 Закону України "Про державну службу", пунктами 6 і 10 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", пунктами 3, 3-1, 5 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пунктами 3-3-2 частини першої статті 79 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, мають право на призначення допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду.
Відповідно до частини п’ятої статті 23 Закону допомога по безробіттю не може перевищувати півтора розміру мінімальної заробітної плати установленої Законом України «Про Державний бюджет України».
Під час дії воєнного стану максимальний розмір допомоги по безробіттю не може перевищувати розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України» на 1 січня календарного року.
Про колективні договори
Відповідно до статті 1 “Про колективні договори і угоди” колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.
Відповідно до статті 7 “Про колективні договори і угоди” зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заходи, спрямовані на запобігання, протидію та припинення мобінгу (цькування), а також заходи щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав; заборона дискримінації.
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі.
Після закінчення строку дії колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором. Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування роботодавця, від імені якого укладено цей договір.
Проведення повідомної реєстрації колективних угод і договорів регулює Порядок повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів (далі – Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2013 № 115 “Про порядок повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів”.
Повідомну реєстрацію колективних договорів у м. Києві здійснюють районні в місті Києві державні адміністрації.
Повідомна реєстрація проводиться з метою оприлюднення інформації про укладення договорів, внесення до них змін і доповнень.
Повідомна реєстрація проводиться протягом 14 робочих днів із дня, наступного після надходження договору до реєструючого органу.